В житті трапляється таке, що ти любиш того, хто заподіює тобі нестерпні страждання, але не треба робити боляче тим, хто цінує тебе, тому що для кого-то ти ніхто, а для нього цілий світ…
Серце шепоче про болі, намагається заспокоїти, але пам’ять буде постійно нагадувати про те нерозділеного кохання.
Я знаю, що ти найбільше любив осінь, а я – літо. Але пройшов час і я тепер мені подобається осінь, а ти…а ти любиш іншу…
– Привіт, Біль! – Гей, я взагалі-то Любов! – Ой, вибач, ви такі схожі, що я вас завжди плутаю.
Кращий статус:
Парадокс у тому, що замість того, щоб бігти куди очі від того, хто заподіює нам біль, ми намагаємося до нього ще більше наблизитися.
Я розумна, симпатична, цілеспрямована. Але той, кому належить це щастя, не цінує мене. Втративши, буде боляче, це точно. Але не можу йому заподіяти страждання, адже я його люблю.
Хороша моя! Ось і біль, як ти замовляла! Куди покласти?
Страждає студент, лежить хворий, його доля невблаганна. Не в силах таблетки допомогти, любов тепер невиліковна!
Не можна – спочатку вбивати, потім шепотіти: я не навмисне. Не можна весь час зраджувати, потім благати: виправлюся – точно. Не можна спочатку принижувати, потім просити: пробач за жарт. Не можна боягузливо тікати, сказавши, що вийшов на хвилинку. Не можна повернувшись зробити
З часом твої «мила, не бійся, в нас все вийде» переростають в щось на зразок «подзвони мені, коли заспокоїшся і впораєшся зі своїми проблемами»
Знову вечір,знову телефон мовчить,знову смуток переходить в серйозний моноліт.Але віра у краще мене не покидає,а там,як далі складеться-тільки Бог знає…
Тһе end. Я втомилася. Выключаюсь. Я буду намагатися почати своє життя заново… Тільки в цьому житті не буде тебе.
Це просто гра.. ти багато чого не знала про нього.
