До істини ще потрібно докопатися…
Знаєш, чому пустеля не викликає в мені відчуття безвиході? Десь посеред посушливого простору, все одно є надія відшукати цілющі джерела…
Тварина зберігає своє витонченість і грацію до старості. А благородна глина, з якої зліплений людина, з роками зіщулюється і перетворюється в пил…)))
Дорослим людям здається, що вони займають велике місце.
В любові, порівнюєш себе з квіткою. Здається, що такого аромату і ніжних пелюсток немає більше ні на одній планеті…
Сміх в житті також важливий, як оазис у спекотній і безкрайньої пустелі.
Ти так цінуєш свою трояндою, тому що вклав в неї всю душу. Тому вона і здається екзотичним і унікальним квіткою у всій всесвіту.
Напевно, це благородно – померти, заради завоювання нових земель, але реалії сучасної війни руйнують навіть цілі, заради яких вона задумувалась…
… людям не дістає власної уяви. Вони лише запам’ятовують сказане кимось, щоб потім повторити це від себе…
Ти живеш у своїх вчинках, а не в тілі. Ти — це твої дії, і немає іншого тебе.
В урочну годину життя розпадається, як стручок, віддаючи зерна.
Земля допомагає нам зрозуміти самих себе, як не допоможуть ніякі книги. Бо земля нам чинить опір.
У кожної людини свої зорі.
Любити – це не значить дивитися одне на одного, любити – значить разом дивитися в одному напрямку.
Всі дороги ведуть до людей.
Таким був колись мій Лис. Він нічим не відрізнявся від ста тисяч інших лисів. Але я з ним подружився, і тепер він — єдиний у цілому світі.
Істина – не те, що доказово, істина – це простота.
Слова тільки заважають розуміти один одного.
Не люблю я виносити смертні вироки. І взагалі мені пора.
Те, що дає сенс життя, дає сенс і смерті.
