У кожному з нас — своє божевілля, і в кожному з нас живе непереборне бажання зірватися, кому—то з даху, кому то в небо, кому то з котушок.
Глянув вгору — там небо. Глянув вниз — земля. Глянув у дзеркало — ой бл*.
Трава шукає на землі натовпу собі подібних; дерево шукає на небі свою самотність.
Мене є зірки на небі… але я так сумую за маленькою лампі, не запаленою у мене в будинку.
Ніч чарівна йде, зірки в небі розсипаючи. За собою вона веде чудотворця Миколая.
Деколи хочеться підняти очі до неба і запитати: “Ти знущаєшся з мене?!”
У неї очі кольору неба, губи на смак як ванільна шоколадка, а серце схоже на розбиту вазу.
