В мені борються два бажання – стати героєм твору і бути щасливим. На жаль, вони несумісні, оскільки будь-герой апріорі повинен бути самотній, убитий горем, а краще – заплутатися в цьому житті.
Дивна річ, вдома я люблю все, навіть те, що мені не подобатися. Варто опинитися в іншому місці як поріг терпимості різко знижується. – Тобто Гришковець
Все-таки любов володіє неймовірною одухотворяющей силою. Варто було мені закохатися, як я відчув себе просто в центрі світової творчої культури. Всі книги, вірші, пісні, все стало таким близьким і зрозумілим.
Мої стосунки зі школою не склалися, оскільки саме там я вперше відчув, що таке машина держави.
Євген Гришковець: Любити, скажу я вам, це важка робота, не фізично, а морально важка, адже потрібно постійно виявляти увагу, переживати і хвилюватися за об’єкт своїх почуттів.
Жити можна тільки з ким-то. Поки ти один – це не життя, а скоріше існування. Тільки йдучи пліч-о-пліч, можна відчути всю повноту, всі барви життя. А у самотності немає фарб, воно – чорно-біле.
Наука відпочивати дуже тонка і складна. Найважче з’ясувати від чого відпочивати.
Якщо б можна було вловлювати приладами енергію якихось переживань, то мою думку можна було б відстежити з космосу. Її було б видно навіть крізь землю, на такій глибині, де прокладено метро. Мені, напевно, зараз болючіше всіх. Не може бути багато таких хворих голів одночасно в одному місці. Не повинно бути! Інакше проводу погорять.
Просто завжди йдеться, у разі якщо люди розійшлися, що шлюб був невдалим. Люди, може бути, разом прожили багато щасливих років, а потім щось пішло по-іншому, і от вони розлучилися. Яка ж тут невдача?
Всі ці розмови, натяки, сумніви – вийде чи не вийде – дотику та погляди – ось справжнє задоволення…
