Це просто гра.. ти багато чого не знала про нього.
Чим довше будеш чекати,тим більше днів ти втратиш назавжди.
я – то піду. а ти здохнеш від болю.
Гаряча кава обпікала мені мову… Сльози – щоки… А нестерпно дика біль – серце…
Згас останній промінь світла,разползся вечір немов слиз,одна подруга-сигарета,і та мені отруює життя!!!
Із сотні тисяч людей я зможу знайти його навіть із закритими очима… я не пам’ятаю якого кольору в нього очі.. карі .. зелені .. а може блакитні? я лише пам’ятаю, що від них мене кидало в дрож…
Розбивалося серце на частини, говорила: “Це на щастя!’
Сподіваюся, хоч тут, в моєму сні, ми будемо разом…
Саме мерзенне – це те, коли ти боїшся взяти за руку людину, яка тобі доріг. Це те, що від болю в щоках ти не можеш посміхатися. Це те, що щось всередині дуже боляче стискається, і сльози біжать по щоках. Це та сама не фізична, на жаль, біль.
Одного разу вранці він прокинеться і зрозуміє, як сильно я йому потрібна… а я в цей момент прокинуся з тим, хто це вже зрозумів.
якби ти знала, що я відчуваю, ти б сдурела..
не плач. просто задумайся, яка ж ти дурна.
Ще один день без тебе…ще один день…прожитий даремно…
Помер дощ і біль пішла…иссушила всі очі…погляд зовсім вже інший…серце шукає свій спокій…
мій племінник засинає з машинкою або солдатиком, моя племінниця засинає з лялечкою…а я з його фоткою на якій ми з ним разом..притискаю до серця і згадую як нам було добре..але на жаль це тільки мрія якої я звикла жити уже без нього(((
Спочатку ти кажеш, що я твій особистий сорт героїну, а потім вимовляєш “вибач, у мене передоз, мені треба кидати…”
Одного разу вранці він прокинеться і зрозуміє, як сильно я йому потрібна… а я в цей момент прокинуся з тим, хто це вже зрозумів.
