Розлука – це завжди горе для обох, але той, хто йде, відчуває лише його четверту частину, основна ж частина лягає на плечі того, від кого йдуть.
Розлука проявляється, як спустошеність, замість недавнього блаженства, що супроводжується тугою за тим, чого не повернути.
Розлука нам дає досить чітке уявлення про смерть.
У житті людина серцем прив’язується до оточуючих якимись невидимими нитками, які при розлуці рвуться і, подібно струнах скрипки, видають сумну і тужливу мелодію. І завжди ці струни, обриваючись, викликають гостру і нестерпний душевний біль.
Ми часто розлучаємося назавжди, щоб одного разу зустрітися в метро.
Любов у всіх своїх барвах з’являється під час побачення і під час розлуки, коли і голос тремтить, і в очах блищать сльози.
Час володіє чудодійними властивостями. Адже, іноді, байдужі в минулому один до одного люди, зійшовшись через роки, безмежно цьому раді.
Розлука, подібна вітру і вогню, здатна погасити легке захоплення, але розпалити велику пристрасть.
Розлучаючись або опинившись під загрозою розставання з коханими, люди пускаються у всі тяжкі – не має значення, наскільки порожній і нікчемний став роман.
Впевненість в тому,що нас люблять, пом’якшує страждання розлуки. – Олександр Дюма-батько
Іноді зі зміною номера телефону змінюється життя тільки однієї людини. Того, хто більше ніколи не додзвониться.
Мало зуміти піти, зумій, пішовши, не повернутися.
Гіркота розлуки перебивається сиропом передчуття неминучої зустрічі. – Юрій Татаркін
Іноді від людини залишаються одні спогади,але всюди…
Їхати завжди набагато легше, ніж залишатися.
Самотність сприймається легше, поки самотній той — з ким ти був довгий час.
Людина повинна або взагалі не їхати, або взагалі не повертатися, адже після повернення ніколи не знаходиш того, що залишив, і впадаєш в розлад з собою.