Театр — це така кафедра, з якої можна багато сказати світу.
Терпи, козак – отаманом будеш.
Слава не може дати насолоди тому, хто украв її, а не заслужив; вона викликає постійний трепет тільки в гідного її.
Джерело поезії є краса.
Навчаючи інших, також вчишся.
В дорогу! в дорогу! геть набежавшая на чоло зморшка і строгий сутінок особи! Разом і раптом зануримося в життя з усією її беззвучною трескотней і дзвіночками.
Бути у світі й нічим не позначити свого існування — це здається мені жахливим.
В літературі смерть не існує, як поняття. Мерці так само живуть, як і живі. Діють з ними. Існують.
Мистецтво прагне неодмінно до добра, позитивно або негативно: виставляє нам красу всього кращого, що є в людині, або ж сміється над неподобством всього найгіршого в людині. Якщо выставишь всю погань, яка не є в людині, і выставишь її таким чином, що кожен з глядачів отримає повна відраза до неї, питаю: хіба це вже не похвала всього хорошого? Питаю: хіба це не похвала добра?
Цитати Віри Полозкової
Закоханий чоловік, як підошва. Дпі її, швыряй, роби що хочеш – все стерпить.
Навіть якщо тобі трапиться розсердитися на кого б то не було, розсердься в той же час і на себе самого хоча б за те, що зумів розсердитися на іншого.
Мої думки, моє ім’я, мої праці будуть належати Росії.
Як не дурні слова дурня, а іноді бувають вони достатні, щоб збентежити розумної людини.
Немає уз святіших товариства.
Немає слова, що було б так замашисто, жваво, так виривалося б з-під самого серця, так би кипіло й животрепетало, як влучно сказане російське слово.
Городничий дурний як сивий мерин.
Як не дурні слова дурня, а іноді бувають вони достатні, щоб збентежити розумної людини.
