Можна бути вірним слову і все-таки ледачим.
Нерозумно брехати, коли тебе так легко викрити!
Земля допомагає нам зрозуміти самих себе, як не допоможуть ніякі книги. Бо земля нам чинить опір.
Старих друзів нашвидку не створиш.
Будь то будинок, зірка або пустеля — найпрекрасніше в них те, чого не побачиш очима.
Істина – не те, що доказово, істина – це простота.
Світильники треба берегти: порив вітру може погасити…
Зорко одне лише серце. Самого головного очима не побачиш.
Це дуже сумно — коли забувають друзів. Не у всякого був один.
Можна задурити німців пихою від того, що вони – німці і співвітчизники Бетховена. Так можна закрутити голову і останньому сажотрус. І це куди простіше, ніж в трубочисте пробудити Бетховена.
І коли ти утешишься (зрештою, завжди утешаешься), ти будеш радий, що знав мене колись. Ти завжди будеш мені другом. Тобі захочеться посміятися зі мною. Інший раз ти ось так розгорнеш вікно, і тобі буде приємно… І твої друзі стануть дивуватись, що ти смієшся, дивлячись на небо. А ти їм скажеш: “так, Так, я завжди сміюся, дивлячись на зірки!” І вони подумають, що ти зійшов з розуму. Ось яку злий жарт я з тобою зіграю…
Вода буває потрібна і серцю…
Всі дороги ведуть до людей.
Саджаючи дуб, смішно мріяти, що скоро знайдеш притулок у його тіні.
Коли даєш себе приручити, потім трапляється і плакати.
Всі наші багатства – прах і попіл, вони безсилі доставити нам те, заради чого варто жити.
Дорослі дуже люблять цифри. Коли розповідаєш їм, що в тебе з’явився новий друг, вони ніколи не запитають про самому головному. Ніколи вони не скажуть: А який у нього голос? В які ігри він любить грати? Ловить він метеликів? Вони запитують: Скільки йому років? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки заробляє його батько? І після цього уявляють, що дізналися людини.
