Одрі Хепберн: Завдяки зв’язку з предметами і людьми я пізнаю те, що досі було невідомо.
Життя нагадує марафон по музею. Біжиш, біжиш – не встигаючи навіть оцінити, відзначити, що бачиш навкруги. І тільки потім приходить розуміння побаченого. Людський мозок може відразу увібрати в себе всю інформацію.
Нас завжди вчили, що виставляти себе напоказ, хвалитися собою – непристойно. А я цим займаюся все своє життя…
Людина, яка любить, дарує квіти не з-за свят, а тому, що йому цього хочеться. – О. Хепберн
Мені подобаються чоловіки, які можуть розвеселити. Для мене це головне. Поруч з такою людиною зникають всі хвороби. Йдуть зморшки. І залишається тільки щастя. Я люблю тих, хто дарує сміх.
Одрі Хепберн: “Люди викликають спогади. Прекрасні спогади про прекрасні часи. Про ті часи, коли фільми були добрими, існувала гарна музика, а сукні сукні були чудовими.”
Найкраще – коли хтось говорить: “Ваші фільми допомогли мені. Змінили щось в житті. Розвеселили. Навчили жити…”.
Щоб постава була гордою, несіть в собі відчуття, що вам ніколи не доведеться бродити на самоті.
Краса жінки зростає разом з її роками.
Я не стану справжньою, поки публіка не зрозуміє мою роботу.
Я народилася з неймовірним бажанням любові і жагучою потребою дарувати її.
Люди більше речей потребують реставрації, заохочення, прощення. Ніколи нікого не викидай.
Стрункою буде фігура у того, хто розділить свою їжу з голодним.
Краса жінки в турботі, яку вона дарує з любов’ю, і в пристрасті, яку вона не приховує.
Моє єдине різдвяне бажання – це світ.
Люди асоціюють мене з тим часом, коли фільми були приємні, коли жінки в кіно носили гарні сукні, і грала прекрасна музика.
Старість мене не хвилює, я боюся самотності.
