Ніщо так не виснажує людину, як безглузді й марні зусилля.
Все-таки Час, куди не глянь, сплітає всі речі і події в одне безперервне полотно, тобі не здається? Ми звикли шматувати цю тканину, підганяючи окремі шматки під свої персональні розміри – і тому часто бачимо лише як розрізнені клаптики своїх ілюзій; насправді ж зв’язок речей в тканини Часу дійсно неперервна.
Інакше кажучи, світ – кавовий столик, виготовлений з гарненько сконденсованих можливостей.
Факт може і не бути істиною, а істина не завжди має під собою факт.
Думай, що життя – це коробка з печивом. У коробці з печивом є печенюшки улюблені, і не дуже. З’їж першим ділом найсмачніші – залишаться лише ті, що особливо не любиш. Коли мені сумно, я завжди думаю про цю коробці. Потерпиш зараз – простіше буде потім. Ось і виходить, що життя – коробка з печивом.
Будеш читати те ж, що все, станеш і думати так само, як всі. Так тільки відсталі люди роблять, примітивні. Нормальна людина так не робить.
Пам’ять про фарбах довгої вечірньої зорі стоїть на шляху літньої ночі.
Я не люблю самотність. Просто не заводжу зайвих знайомств, щоб в людях зайвий раз не розчаровуватися.
Всі люди навколо були кожен по-своєму щасливий. Не знаю, правда чи вони були щасливі, чи тільки так здавалося.
Трагедія людини, як це не комічно, не в його недоліки, а скоріше в його перевагах.
Як це чудово – жити.
Довго тримати в руці морозиво, ні разу не відкусивши, – заняття жахливо незатишне. Відчуваєш себе як пам’ятник, про який забув весь білий світ.
Зрештою, хто знає, як би воно було краще? Тому не звертай уваги ні на кого і якщо думаєш, що можеш стати щасливим, не втрачай цього шансу і будь щасливий. У житті таких шансів буває раз, два – та й усе, а втративши їх, шкодуєш потім все життя.
