Є злочини гірші, ніж спалювати книги. Наприклад – не читати їх.
Вино з кульбаб. Самі ці слова — точно літо мовою. Вино з кульбаб — спіймане і закупорені пляшки літо. І тепер, коли Дуглас знав, по-справжньому знав, що він живий, що він потім і ходить по землі, щоб бачити і відчувати світ, він зрозумів ще одне: треба частинку все, що він дізнався, частку цього особливого дня — дня збору кульбаб — теж закупорити і зберегти…
Точно величезний зіницю величезного ока, який теж тільки що розкрився і дивиться в подиві, на нього в упор дивився весь світ. І він зрозумів: ось що неждано прийшла до нього, і тепер залишиться з ним, і вже ніколи його не покине. Я ЖИВИЙ,— подумав він. Пальці його тремтіли, рожевіючи на світлі стрімкої кров’ю, точно клаптики невідомого прапора, раніше небаченого, здобутого вперше…
Людина в наш час — наче паперова серветка: в неї сякаються, уривають, викидають, беруть нову, сякаються, уривають, кидають…
Отже, можна вирости і все одно не стати сильним? Значить, стати дорослим зовсім не втіха? Отже, в житті немає прихистку? Немає такої надійної цитаделі, що встояла б проти майбутніх жахів ночі?
Шукати кроликів в капелюхах – марна справа, все одно як шукати хоч краплю здорового глузду в голові у деяких людей.
Самі по собі ми нічого не значущий. Не ми важливі, а те, що ми зберігаємо в собі.
Ненавиджу римлянина на ймення Статус-Кво,- сказав він мені одного разу.- ширше відкрий очі, живи так жадібно, ніби через десять секунд помреш. Намагайся побачити світ. Він прекрасніше будь мрії, створену на фабриці й оплачену грішми. Не проси гарантій, не шукай спокою – такого звіра немає на світі. А якщо є, так він схожий на мавпу-лінивцеві, яка цілісінький день висить на дереві головою вниз і все своє життя проводить в сплячці. До біса! – говорив він. – Тряхни сильніше дерево, нехай ця лінива скотина треснется дупою об землю!
