Ми, жінки, робимо рішучий крок вперед після того, як відміряли два кроки назад.
Дитинство – це те, що ми втратили багато часу, але зберегли в собі.
Діти здатні пробачити абсолютно все. Образи вкорінюються у міру дорослішання… “Любов з дна Босфору”
Повернення завжди дарує щастя, незалежно від того, з яким вантажем в душі повертаєшся.
Нескінченні страждання. Одні проводив, наступні — з’являються. Нам обирати: жити, борючись з ними, або жити, не звертаючи на них уваги. Звичайно, абсолютного позбавлення не буде — зате можливо змінити ставлення до смутку
Знову чекаю несподіванок, чого-небудь такого, щоб сильно здивуватися і довго ходити щасливим після цього.
Життя прекрасне завжди, просто іноді в ній більше життя…
Життя як пух з порізаної подушки – 1000 можливостей зловити, 999 з них порожні…
Там, де зустрічаєш любов, простір стискається до серця однієї людини…
Добре, коли є що згадати, а ще краще, коли нічого забути.
У пам’яті теж є імунітет — стирає те, що приносить біль. “Туди без назад”
У Москві такий недолік людського тепла, що деякі компенсують його атомобильным підігрівом.
У пам’яті спливають слова Фернандо: Я весь час чекав, що ось-ось з’явиться саме та, що стане моєю долею. Як у книжках. Так рідко кому щастить. Особисто мені не пощастило… Брат, не став високу планку в особистому житті. Наші половинки — це ще й плід наших зусиль. Можливо зліпити те, що хотілося. Не відразу, звичайно. З часом. Ми, чоловіки, частіше за все самі винні у своїй самотності, підсвідомо вибираючи свободу”.
У любові чоловік повинен дарувати жінці не тільки квіти, але і відчуття того, що у них все тільки починається.
Книги дарують людям щастя, стають укриттям від реальності. Книги – кращі друзі більшості жінок, а не діаманти. Коли нам бракує любові, ми беремося за любовний роман. Коли хочемо забутися, занурюємося в захоплюючий детектив…
