Хто ніжну троянду любові прищепив
До порізів серця, – не марно жив!
І той, хто серцем чуйно слухав бога,
І той, хто хміль земної насолоди пив!
О горе, горе серця, де пекучої пристрасті немає.
Де немає любові мук, де мрій про щастя немає.
День без любові втрачено: тьмяніше і серей,
Чим цей день безплідний, і днів негоди немає. – Омар Хайям
Метнув світанок на покрівлі сніп вогню
І кинув на кубок куля владики дня.
Пригубь вино! Звучить у променях світанку
Заклик любові, всесвіт пьяня.
Люблячи тебе, сношу я всі закиди
І вічній вірності не дарма даю зароки.
Якщо вічно буду жити, готовий до дня Суду
Покірно виносити гніт тяжкий і жорстокий. – Омар Хайям
Хочеш зачепити розу – рук висікти не бійся,
Хочеш пити – з похмілля хворым злягти не бійся.
А кохання прекрасної, трепетною і пристрасної
Хочеш – даремно серце спалити не бійся!
Плачуть мої очі з-за ланцюга розлук,
Плаче серце моє від сумнівів і мук.
Плачу жалібно я і пишу ці рядки,
Плаче навіть калам, випадаючи з рук…
Ви в дорозі любові не женіть коня –
Ви впадете без сил до закінчення дня.
Не кляните того, хто змучений любов’ю,-
Ви не в силах осягнути жар чужого вогню.
Я над книгою життя вперто гадав,
Раптом з серцевого болем мудрець мені сказав:
“Немає прекрасніше блаженства – забутися в обіймах
Місяцеподібною краси, чиї уста, ніби лал”.
Пристрасть до тебе порвала одяг троянд,
В ароматі твоєму є дихання троянд.
Ти ніжна, блискітки поту на шовковій шкірі,
Як роса чудовий мить розкриття троянд!
Немов сонце, горить, не згораючи, любов,
Немов птах небесного раю – любов.
Але ще не любов – солов’їні стогони,
Не стогнати, від любові вмираючи, – любов!
Жертвуй заради коханої всього ти себе,
Жертвуй тим, що найдорожче для тебе.
Не хитруй ніколи, обдаровуючи любов’ю,
Жертвуй життям, будь мужній, серце гублячи!
