Є ще час до смерті – значить є і можливість вижити.
Час Року відкриває двері і виходить, — а через інші двері заходить інший Час Року. Хто-то схоплюється, біжить до дверей: ей, ти куди, я забув тобі дещо сказати! Але там нікого. А в кімнаті вже інший Час Року — расселось на стільці, чиркає сірником, закурює. Ти що-забув сказати, — виголошує вона. — Ну, так кажи мені, раз така справа, я потім передам. — Та ні, не треба, нічого особливого… А кругом завиває вітер. Нічого особливого. Просто померло ще одна пора року…
Краще вже ходити з порожньою головою, ніж борсатися в каші з недодуманных думок.
Я дуже люблю гроші! На них можна придбати вільний час, щоб писати.
Я все дивився і дивився на вогник – останній язичок полум’я на згарищі душі. Я хотів взяти його в руки і зберегти…
Бути джентльменом – означає робити не те, що хочеться, а те, що потрібно.
Пам’ять і думки старіють також, як і люди.
Не сочувствуй самому собі. Самим собі співчувають тільки примітивні люди.
Однак люди – вони не такі, якими здаються.
Хочу, щоб нас з тобою впіймали пірати, роздягли догола, притиснули обличчям один до одного і зв’язали мотузкою.
Смерть існує не як протилежність життя, а як її частина.
В цьому світі не виходить залишитися зовсім одному. Тут завжди щось пов’язує людину з іншими.
Проте як не намагався я все забути, всередині мене залишалося щось схоже на згусток каламутного повітря.
Коли про себе не думаєш – все ближче до себе стаєш.
Воістину, коли всі почнуть думати виключно про цибулі, редьки і шкільної успішності своїх дітей – тоді й настане мир у всьому світі.
Всі ми – недосконалі люди, що живуть в недосконалому світі. Наше життя не може бути виміряна в глибину лінійкою і по кутах транспортиром і бути сповнена приємних речей, як рахунок в банку.
