Мюу посміхнулася. Немов висунули ящик, до якої не торкалися цілу вічність, і витягли з його глибини на світ божий цю посмішку – милу посмішку близької та рідної людини.
Заморочок у кожного з нас було вище даху. Заморочки падали з неба як дощ; ми захоплено їх збирали і рассовывали по кишенях. Що за нужда була в них, не розумію досі. Напевно, ми з чим-небудь їх плутали.
Будеш читати те, що інші – почнеш думати, як всі. А вони – лише селяни та міщани.
Річ, що несе в собі певну недосконалість приваблює саме своєю недосконалістю.
Іноді подумаєш: добре б перетворитися на килимок біля вхідних дверей. Лежати б все життя де-небудь в передпокої… Але ж у світі килимків теж своя мудрість і свої проблеми. Хоча це вже не моя справа.
У світі повно незрозумілого, і хто-то повинен заповнити цей вакуум. Хай вже краще цим займаються ті, з ким не нудно.
Для деяких людей любов починається з чогось дуже несуттєвого або безглуздого. Але якщо не з нього, то взагалі не починається.
Інакше кажучи, світ – кавовий столик, виготовлений з гарненько сконденсованих можливостей.
Найголовніше – не падати духом… коли стане не під силу, і все переплутати, не можна впадати у відчай, втрачати терпіння і тягнути як попало. Потрібно розплутувати проблеми, не кваплячись, одну за одною.
Безпричинного зла у світі – цілі гори. Мені не зрозуміти, тобі не зрозуміти – а воно існує, і все тут. Можна сказати, що ми живемо серед цього.
