З тих, що світ пройшли вздовж і впоперек, з тих, кого Творець на пошуки прирік, знайшов хоч один хоч що-небудь таке, чого не знали ми і що пішло нам на користь?
Ти краще голодуй, ніж що попало є, і краще будь один, ніж разом з ким попало.
Все, що бачимо ми, – видимість тільки одна. Далеко від поверхні світу до дна. Вважай несуттєвим явне в світі, бо таємна сутність речей – не видно.
Життя – пустеля, по ній ми бредемо голяка. смертний, повний погорди, ти просто смішний!
Той старається занадто, кричить: “Це – я!” В гаманці золотом бринькає: “Це – я!” Але ледве встигне налагодити справи – Смерть у вікно до хвалька стукає: “Це – я!”.
Ти скажеш: це життя – мить. Її цінуй, в ній черпай натхнення. Як проведеш її, так і пройде, не забувай: вона – твоє творіння.
Якщо млин, баню, розкішний палац Отримує в подарунок дурень і негідник, А гідний йде в кабалу з-за хліба – Мені плювати на твою справедливість, творець!
Краще кістки гризти, ніж спокуситися ласощами за столом у мерзотників, які мають владу.
Ми до смерті не станемо ні краще, ні гірше. Ми такі, якими нас створив Аллах!
З людьми ти таємницею не поділися своєю, адже ти не знаєш, хто з них підлий. Як сам ти поступаєш з Божою тварюкою, того ж чекай собі і від людей.
Краще пити та веселих красунь пестити, ніж у постах і молитвах рятунку шукати. Якщо місце в пеклі для закоханих і п’яниць, то кого ж накажете в рай допускати?
Важко задуми бога осягнути, старовина. Немає у цього неба ні верху, ні дна. Сядь у затишному кутку і задовольняйся малим: аби сцена була хоч трохи видно!
В божий храм не пускайте мене на поріг. Я – безбожник. Таким створив мене бог. Я подібний до блудниці, чия віра – порок. Раді б грішники в рай – та не знають доріг.
