Ти не дуже-то щедрий, всемогутній Творець:
Скільки в світі тобою розбитих сердець!
Губ рубінових, мускусних локонів скільки
Ти, як скнара, запроторив у бездонний скриньку!
Один не розбере чим пахнуть троянди. Інший із гірких трав добуде мід. Дай хліба одному – на століття запам’ятає. Іншого життя пожертвуй – не
зрозуміє…
У день завтрашній не можна сьогодні заглянути,
Одна лише думка про нього сковує борошном груди.
Хто знає, багато ль днів тобі прожити залишилося?
Не витрачай їх даремно, будь розумніший.
Вода… Я пив її один раз. Вона не втамовує спраги
Сенсу немає перед майбутнім двері замикати,
Сенсу немає між злом і добром вибирати.
Небо мече наосліп гральні кістки —
Все, що випало, треба встигнути програти!
Не заздри тому, хто сильніший і багатий, за світанком завжди настає захід, з життям-короткою, равною зітхнути, звертайся як з даної
тобі на прокат.
Я світ порівняв би з шахівницею-
то день, то ніч, а пішаки ми з тобою.
Посувають тихенько і побили
і в темний ящик сунуть на спокій!
Не оплакивай смертний вчорашніх втрат … День сьогоднішній, завтрашній міркою не мерь… Ні колишній, ні прийдешньої хвилині не вір… Вір хвилині
поточної — будь щасливий тепер…
Міняємо річки, країни, міста. Інші двері. Нові роки. А нам нікуди від себе не втечеш, а якщо подітися — тільки в нікуди.
Бог дає, Бог бере — ось і весь тобі розповідь.
Що до чого — залишається загадкою для нас.
Скільки жити, скільки пити — відмірюють
на око, да і то норовлять не долити кожен раз.
Свою зліпити б життя з найрозумніших справ
Там не додумався, тут зовсім не зумів.
Але Час — ось у нас вчитель розторопний!
Як потиличника дасть, ти трохи порозумнішав.
Океан, що складається з крапель, великий.
З порошинок складається материк.
Твій прихід і відхід не має значенья.
Просто муха у вікно залетіла на мить…
