… в мертвих містах чомусь хочеться говорити пошепки, хочеться дивитися на захід.
Серце ниє на заході, яким би чудовим він не був.
Поки небеса співали колискову сонцю, сповиваючи його в червоний оксамит заходу, життя в долині Глен-Мор тільки починала прокидатися. Вона вспархивала з дерев летить на крилах сов, виповзав з нірок разом з їх мешканцями, злякано озираючись по сторонах. День ішов геть, широкою ходою крокуючи в напрямку високих гір на захід, залишаючи за собою розсип зірок на небосхилі. Вхопившись за їх білі піки, він останній раз крадькома озирнувся, окинувши поглядом горбисту галявину, залишилася позаду…
Захід майже завжди, у всіх світах, багров, кровав, залитий розплавленим золотом, пурпурен — щось таке у нього патетичне, драматичне, тривожне… отакі пишні похорони дня за всіма класичними канонами. А ось новий день народжується неголосно і неяскраво. Ледь помітна позолота, ледве відчутна розоватость — в море ранкової білизни, ніжно й ясно, вселяє радість і надію, просто проганяє темряву і все, без жодного пафосу, натиску і напруги. І — рідко спостерігається таїнство: на заході ми пильнуємо, сови, так би мовити, а на світанку ми спимо. Напевно, тому оптимістів на білому світі менше, ніж песимістів…
Цитати футболістів
Сірі відтінки світанку несхожі на сірі вечірні сутінки, хоча фарби ніби одні і ті ж. На сході сонця світло здається активним, а темрява пасивна, тоді як увечері активний наростаючий морок, а світло дремотно пасивний.
Життя виміряється світанками, а не заходами.
Тим, знаєш що я помітив? У Москві сонце заходить — як остиглий самовар забрали. У Пітері — як петровський п’ятак за рукав сховали. В Одесі — як зайця на барабані прокотили… В Астрахані — захід такий, немов червону рибу смажать. В Архангельську — як мороженою рибою пригощали, та пронесли повз. В Рязані — як мурашками поеденная колода. У Ризі — ніби таблетку під язик поклали.
